Домой    Написать нам
 

Статьи / НАТАЛІЯ СУМСЬКА: «АКТОР — ЦЕ ЩОСЬ НЕЗБАГНЕННЕ»

НАТАЛІЯ СУМСЬКА: «АКТОР — ЦЕ ЩОСЬ НЕЗБАГНЕННЕ»

27 марта 2008 г.

    Анкета: Сумська Наталія В’ячеславівна народилась  22 квітня, тілець за гороскопом.  Телеведуча, актриса.  Заміжня, чоловік А. Хостікоєв, має двох дітей: дочку Дарину, та сина Славка.


    27 березня світ відзначає прекрасне свято — день театру. З цієї нагоди ми вирішили поспілкуватися з Наталією Сумською — чудовою актрисою, телеведучою, безумовною улюбленицею мільйонів українських теле- та театральних глядачів і одним із найяскравіших «облич» телеканалу «Інтер».

    Після спілкування з Наталею особисто мені стало зрозумілим, чому саме їй запропонували бути ведучою програми «Ключовий момент»: вона проста і справжня, в найкращому розумінні цих слів, вона вміє тонко відчувати і співпереживати. Такими простими, справжніми, мудрими бувають лише люди з багатим внутрішнім світом, які спираються тільки на власну совість.
Наталя, як і багато наших співвітчизниць, поєднує функції дружини, мами, працюючої жінки. Але перш за все вона Актриса. З того, чому Наталя обрала для себе тернистий акторський шлях, ми і почали розмову.


— Наталю, скажіть, будь ласка, рішення стали актрисою було прийнято заздалегідь? Адже, наскільки я знаю, ви походите з акторської родини?
— Ви, власне, уже самі почали відповідати на питання. Так, в якійсь мірі, мабуть, все-таки в більшій, за мене було вирішено, ким я маю стати. Думаю, це було передбачено долею, бо я не досить свідомо йшла в акторство, хоча інтуїтивно прагнула того ж, чим займалися батьки.


— Ви закінчили інститут, а що він дає майбутнім акторам, на вашу думку?
— Що таке інститут? (посміхається. Авт). З нього ти ще не виходиш справжньою актрисою, це я вже можу сказати з власного досвіду. Можна навчитися, приміром, вправно зачесатися чи гарно говорити, але в такому разі ти просто диктор, таких зараз багато. Актор — це щось незбагненне. Він має бути м’яким, як глина, має вміти відтворити все: різні характери, будь-які діалекти, вади, володіти пластикою, розуміти, що таке людина взагалі, і зокрема та, яку маєш зіграти. Я вже давно не була в театральному інституті і не знаю, на що зараз скеровують молодих артистів, але, безсумніву, це професія унікальна. Артист — і психолог, і філософ, і майстер, і ремісник. Отож, вчишся і усвідомлюєш цю справу, професію все життя.


— Наталю, що таке, на ваш погляд, Великий Актор, які особливості він має?
— Великий Актор — це доля. В людині має бути те, що не можна пояснити словами: можливо, якась особлива енергія, харизма, дух. Це або є , або немає. Але з іншого боку, якісь засади, основи, необхідні, щоб стати, принаймні, дуже хорошим актором, є. В першу чергу, це постійна готовність до роботи. Телефонують тобі, наприклад, пізно ввечері, а ти вже розпланував наступні дні, і кажуть — необхідно замінити актора у виставі чи завтра якась зйомка, чи зустріч, і ти ідеш, тому що підсвідомо готовий до цього, це частина твоєї роботи, це не обговорюється. Нас у свій час навчали так: актор не має права хворіти, або ж повинен берегтися, уникаючи якихось місць, де можна підчепити хворобу. Тобто повинна бути дисципліна вищого ґатунку: трішки, наприклад, недоспав — уже будеш млявий на сцені, глядачі не отримають від тебе тієї енергетики, яка б мала бути. Я вже не кажу про зйомки: ти просто маєш увійти в кадр і відпрацювати так, як потрібно. Інакше тебе не допускають до роботи. Якщо зацікавлений у професії, то дотримуєшся необхідних правил, дисципліни, якщо ж ні, то в акторстві, як то кажуть, випасти з «обойми» можна дуже швидко.


— Мені завжди здавалось, що творчість — це якийсь злет. Щось спонтанне, сумбурне, а ви ось говорите мало не про залізну дисципліну. Як поєднуються начебто несумісні речі?
— Хто не хоче, хто не зацікавлений, той і не поєднує. Але якщо ти живеш професією, це виходить ніби саме по собі. Знаєте, працюючи ось зараз над постановкою «Кайдашева сім’я», я зіткнулася з особисто для мене незрозумілими і неприйнятними речами: люди дозволяють собі перебувати на лікарняному досить довгий час. Якось дорікнути, змусити працювати ти не можеш, звичайно. Але той, хто, знову повторюсь, зацікавлений, може існувати в дуже цікавій особливій медичній формі (посміхається. Авт) — на сцені хвороба проходить, ти її долаєш. Це незбагненно, ніхто ще не вивчав цього явища, але феномен існує.


— Наталю, а чи не було моментів, коли ви собі казали: «Ні, потрібно було йти іншим шляхом, не цим»?
— А хто сказав, що буде легко? (посміхається. Авт). Більше того, зараз я навіть вдячна долі за те, що  було непросто. Я не відразу потрапила під оплески: були пошуки, були тертя. Хоча є випадки, коли актор «спалахує» моментально, буває й так, що актор «зриває», і цілком заслужено, оплески протягом всієї кар’єри. Але я ніколи не мала «крила» — людини, яка б взяла мене під опіку. Не так вже й погано, коли таке «крило» є: до тебе уважніше ставляться, питають, що б ти хотів зіграти, під тебе складають репертуар. Та школа випробувань — теж добре, ти вже орієнтуєшся, витримаєш в цій професії, чи ні. Звичайно, я не знаю майбутнього. Те, що ти у цьому житті щось вже напрацював, абсолютно не гарантує благ у подальшому. Невідомо, чи будеш ти комусь потрібним, симпатичним завтра. І до цього теж потрібно бути готовим. Може прийти якийсь момент забуття — від цього ніхто не застрахований, навіть в «технічних» професіях: банки «лопаються», заводи закриваються, чи не так? В цьому випадку треба просто жити, дбати про сім’ю.

— Дуже часто можна почути фразу: «Актор — це залежна професія». Наталю, ви погоджуєтесь з цим твердженням?
— Незалежні хіба що ті, хто керує процесом. Керівники ж існують скрізь, у будь-яких сферах діяльності. Тому, якщо хочеш — керуй. До речі, це теж дуже складно (маю на увазі театр), тому що обов’язково з’являться ті, хто не буде тобі симпатизувати. А от у актора, і це є особливістю професії, є якась свобода. Проявляється вона в тому, що ти творець своєї ролі. Режисер, яку б владу не мав, не може повністю витворити за актора роль, навпаки, чекає, що ти привнесеш, чимсь привабиш глядача. Я дуже люблю цей процес: коли ти фантазуєш, шукаєш, думаєш, як зіграти ту чи іншу роль, як її виділити. Це для мене найдорожчі моменти. До речі, тільки ті актори, які пройшли театральну школу, стають «міцнішими» і краще показують себе і в кіно.


— Чому так?
— Тому, що театральний актор працює із живою аудиторією, і щоб «достукатись» до глядача, потрібно володіти зовсім іншими засобами виразності. «Кіношні» актори, на жаль, не завжди їх застосовують.

—Чи пам’ятаєте ви свою першу роль? Що тоді відчували?
—Чесно кажучи, свою театральну роль не зовсім пам’ятаю, от ви мені і поставили завдання згадати (сміється. Авт). А що відчувала, роблячи свої перші кроки на сцені, пам’ятаю. Власне кажучи, я й досі це відчуваю — велике хвилювання. Не переживати зовсім не можу, хоча навіть мої колеги дивуються: як? ти хвилюєшся? та чого ж ти хвилюєшся? Не знаю, не можу цього пояснити до кінця, мабуть, тому що відчуваю велику відповідальність. Чи влучу в «десятку», чи сподобаюсь глядачеві? Тільки-но відбулась прем’єра «Кайдашевої сім’ї» — це комедія, яку, до речі, робити важче, адже глядач має сміятися не з примусу, а від душі. Тому, як колись, так і тепер нова роль для мене — це іспит.


— Наталю, чи не набридає актору щороку грати одні й ті самі ролі, адже інколи вистава користується популярністю у глядача роками?
—  Ви знову самі майже відповіли. Якщо популярна – не набридає.  Це знову ж таки ота неймовірна, не пояснювана складова професії. Хоча, звичайно, всілякі випадки бувають, але ж завжди можна знайти щось нове в тій самій ролі — інше трактування, жест, слово. Не кажучи вже про те, що можна знайти багато цікавого у межах самої професії та  поза нею. Особисто я не працювати не можу, і роботу собі завжди знайду.


— Чи уявляли ви себе хоч раз поза театром?
— Безліч разів! Я люблю працювати на землі, бо є рідні з села, там пройшло моє дитинство. На жаль, село зараз дуже змінилось, навіть дещо занепало. Я кажу і про своє, і в загальному сенсі. Я вважаю, що село, як колиску нації, необхідно повертати, дбати про нього, але ці питання вирішуються на державному рівні. В селі справжнє життя, а місто — це так, тимчасове Сіті, куди можна приїхати, попрацювати, заробити гроші. Недарма зараз заможніші люди хочуть жити за містом, бо там навіть дихається вільніше.
 Люблю мандри, дороги, театр може бути пересувним. Наприклад, завдяки театральній компанії «Бенюк і Хостікоєв» ми об’їздили майже всі обласні центи України, за останні п’ять років двічі.


— Наталю, розкажіть, як ви потрапили в кіно.
— Випадково. Шукала актрису на роль Наталки Полтавки. Це був мій дебют, дуже яскравий і, я б сказала, знаковий. Мама — заслужена артистка України Ганна Опанасенко, родом з Київщини, село Катюжанка Вишгородського району, працюючи в Львівському театрі ім.. М. Заньковецької, зіграла першу роль Наталки Полтавки. Через це мене і назвали цим ім’ям.  На роль мене запропонувала ще одна Наталка — тоді вже корифей, українська актриса Наталя Ужвій. Знаєте, недавно з’ясувались дуже цікаві обставини, пов’язані з цією роллю. Випадково я дізналась, що саме ця жінка колись поставила умову: «Якщо не візьмете на роль Наталку Сумську, я відмовляюся бути другим режисером». Тому хочу подякувати людям, які мене помітили, тому що «Наталка» — це був успіх, перший вагомий крок у моїй кар’єрі. Згодом були інші стрічки, які стали улюбленими: «Гори димлять», «Кармелюк». Я щаслива, що грала національні ролі. Ну а далі була  низка міцних історичних кіно ролей: Марія («Устим Кармелюк»), Марія («Гори димлять») і т.п.


— Зараз ви дуже плідно працюєте на телебаченні, маю на увазі програму «Ключовий момент».
— Я  дуже люблю цю  програму. Вона має людяний формат, який мене абсолютно влаштовує, в ній нема брутальності, епатажу, того, що мене дратує. Кожний, хто приходить, є для нас вкрай важливим, його життєва історія неповторна, і це цікаво глядачам. Разом з тим, ті, хто перебуває в студії і по той бік екрану, намагаються знайти в цих історіях щось спільне зі своїм життям, це зближує, примушує співпереживати. Життя не придумаєш, саме цією правдивістю, реальністю вражає програма.


— Наталю, складається враження, що ви особисто переживаєте історії, про які йдеться в програмі. Чи не виснажує це емоційно?
— Ви знаєте, в фіналі, коли здебільшого ситуація «набрякає» та все ж вирішується, виникає спалах енергії, який за одну секунду знімає втому, перекреслює всі негаразди. Кращого «лікування» чи подяки і не потрібно. «Ключовий момент» — це такий колодязь, з якого люди можуть попити отієї чистої води, яка допоможе їм щось усвідомити, переглянути своє життя, свої вчинки. Хоча, безумовно, працювати над програмою нелегко і фізично, і емоційно, але я не тільки втрачаю, а й здобуваю. Вона іде на користь глядачам, і це мене живить.

— Яка історія з «Ключового моменту» вразила вас найбільше?
— Я люблю зустрічі армійських друзів. Чоловіки такі міцні, небагатослівні, як вони мене вражають! Після таких історій я ніби літаю!  Вони запалюють всіх присутніх якоюсь особливою енергією, щирою, широкою енергією справжньої чоловічої дружби. Знаєте, мені іноді здається, що завдяки оцій накопиченій за роки розлуки енергії можна відкрити цілу електростанцію.


— Наталю, ви зайнята, як зараз кажуть, ділова жінка. Чи не впливає це на сімейні стосунки, тим більше, що ви з чоловіком ще й працюєте разом?
— Я вдячна Богу за свого чоловіка. Він встигає бути і  актором,  і люблячим  уважним чоловіком, і чудовим батьком. Я бачу, як він ставиться до дітей, наскільки це для нього важливо. На сім’ю часу повинно вистачати за будь-яких умов, вона — основа основ, те, заради чого потрібно жити і працювати.


— Наше традиційне питання: що для вас успіх і як його досягти?
— Мені здається, просто прагнути успішності неможливо, це дуже примарний стимул. Важливо, щоб була мета, якої хочеться досягти.

    В кінці нашої розмови Наталія Сумська зізналася, що мріє зіграти велику історичну роль, сучасність її не дуже цікавить, як, власне, і ті ролі, які їй пропонують зараз. Дійсно, актрисі Сумській є що сказати глядачу, і розмінюватися на дрібниці їй не дозволяє ні талант, ні досвід.

    P.S. За останні два  місяці у житті Наталі Сумської сталося декілька важливий подій:  вона була нагороджена  найпрестижнішою в Україні  Національною премією ім. Т.Г.Шевченка, отримала звання «Киянка року»,  а також стала переможцем рейтингу, що проводить Всеукраїнська рейтингова компанія «ГVАРДІЯ» у номінації «За вагомий вплив на розвиток суспільства». Ми щиро вітаємо Наталію В’ячеславівну з отриманням цих визначних нагород і бажаємо їй творчих успіхів та натхнення.



Обсудить на форуме


Последние отзывы:

    Оставить свой отзыв к этой статье:  
Имя:  
E-mail:  
Тема:  



Текст:

Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /www/ladyjob.com.ua/application/skin/default/templates/news-detailed.php on line 211
 
Оценить:  
  Проверочный код  
Проверочный код: