Робота для жінок

«Я і зараз перед кожним виступом хвилююся...»

16 декабря 2010 р.

«Коли слухаєш Марію Бурмаку, таке враження, що вона співає не про себе, а про тебе і про мене» — саме в цьому секрет популярності композитора і виконавця. Для музики під гітару потрібні не тільки вміння та бажання, але й харизма та характер, — вважає сама Марія. І хоча ця музика не приносить миттєву популярність, вона існує паралельно історії країни, в якій живеш, та впливає на світогляд. Чим зараз живе Марія Бурмака?

Я постійно завантажую себе якоюсь роботою. Це тримає мене в тонусі. І здається, що в мене все виходить, і весь світ обертається навколо мене. Я керуюся тим, що «під лежачий камінь вода не тече». Тому, щоб чогось досягти, знайти гарну роботу, треба хоча б встати з дивану і почати діяти. Я роблю багато речей, які не завжди приносять гроші. Але мої зусилля ідуть, перш за все, мені на користь. Тому треба братися навіть за таку роботу, яка не завжди приносить шалені заробітки. І пам’ятати, це досвід і навчання чомусь новому, що обов’язково принесе свої плоди, нехай і не одразу.

Був час, коли ви зробили блискучу кар’єру телеведучої. Не виникає бажання повернутися на телебачення. Цікаво, на який канал?

Звичайно, бажання є. Це такий вид діяльності, від якого складно відмовитися. Пропозиції повернутися були, але щось не складалося. На даний момент вартісних запрошень на телебачення в мене не має. Але я не складаю руки і не кажу, що все пропало. Займаюся музикою, і впевнена, що прийде час, коли якийсь канал зробить мені пропозицію до співпраці.

Сьогодні ви відома українська співачка, до того ж народна артистка України, а пам’ятаєте свій перший виступ на сцені? Яким він був?

На сцені я з самого дитинства. Все почалося з дитячого садка, коли я соло співала веснянки, яких мене навчив тато. Далі виступи на конкурсах шкільної самодіяльності. А перший виступ на професійній сцені відбувся у 1989 році на конкурсі «Оберіг». Безперечно, я дуже хвилювалася. Я і зараз перед кожним виступом хвилююся, як в перший раз. Але коли роблю перший крок на сцену — ніби все залишається в минулому. Тому що життя на сцені – це зовсім інший вимір.

На сцені дівчина з гітарою. Чому вибір пав саме на цей інструмент, а не, наприклад, скрипку чи піаніно?

В дев’ять років мене віддали в музичну школу в клас гітари. Так захотів батько: «Ти коли захочеш піти з друзями на природу, ти ж піаніно не візьмеш з собою, а гітару – запросто». Так само я переконала свою доньку, схиляючи її до гри на гітарі. Це не тільки дуже сильний, але й демократичний інструмент.

Хто з родини найбільше впливав на формування вас як співачки і особистості?

Виховані в мені музична особистість і смак до музики – це батько. Як тільки він почув, що в мене є слух, і я чистенько співаю, він почав мене вчити співати. При чому це не були дитячі забавки: все відбувалося строго з примушеннями. Мені тоді було два-три роки. Я добре пам’ятаю, як ми гуляли по парку ім. Горького у Харкові, і батько вчив мене співати серенаду Шуберта. А мама виховувала в мене м’якість. Вона завжди більше цінувала мої пісні саме про кохання, а батько – патріотичні.

Ви пишете і музику, і вірші, що надихає вас до творчості? І чи знайоме вам таке явище як «криза жанру»?

Дуже знайоме. Такий період у творчості я називаю графоманством. В такі моменти всі слова та ноти здаються холодними, але я все одно примушую себе писати, тому що знаю, що врешті-решт результат буде. Але, звичайно, має бути якесь почуття в середині душі, яке називається натхненням, наприклад, кохання, хвилюючі емоції. Це такий базис, на якому все народжується. З холодним серцем нічого не виходить. А буває, що і за п’ятнадцять хвилин пишу пісню. Наприклад, «Янгол-Охоронець». В мене тоді ще не було машини. Я сіла в маршрутку на Майдані Незалежності і, поки їхала до Сирця, написала слова, а коли прийшла додому – мелодію.

Бувають ситуації, коли пісня довго лежить незаписана. А потім в якийсь момент переробляю слова та музику. І вона оживає. Так було з піснею «Прочитай мої слова по губах», яка стала моєю черговою спільною роботою зі студією «Кофеїн». Я переписала в ній текст куплету, зробивши його більш притаманним до моєї життєвої ситуації, мого світосприйняття. Зараз ця пісня вже на завершальній стадії запису, і дуже скоро ви її почуєте. Тому, я не можу сказати, що в момент кризи жанру є пісні, які повністю ідуть у шухляду.

Чи правда, що кожна ваша пісня, це частинка власного життя? Яке тоді життєве і творче кредо Марії Бурмаки?

Так, це дійсно частинка мого життя. В моїх піснях дуже багато мого характеру, емоцій, переживань. І дуже часто об’єкти моїх переживань не є настільки достойними людьми, якими я їх роблю, наділяючи гарними якостями. Я тільки зараз почала це розуміти. Але інакше б я не писала пісень. Все життя мені здавалося, що я пишу і співаю про себе. Але якось одна відома журналістка сказала: «Коли в залі слухаєш Марію, таке враження , що вона співає не про себе, а про тебе і про мене». Мені дуже важливо, що мої пісні викликають саме такі відчуття. А кредо змінювалося. Скажу декілька афоризмів, які є частиною моєї життєвої філософії: «Все, що не робиться – все на краще», «Все пройде. Пройде і це». Я взагалі фаталіст. Якщо запізнюся на потяг, значить так треба.

Питання як до співачки, з вмінням співати треба народитися чи цьому треба навчитися?

Мало народитися з вмінням співати. Звичайно, необхідна і техніка, і виконавська майстерність, і уроки вокалу. Якщо обирається шлях співачки професійного рівня, то треба пам’ятати про те, що це праця кожен день протягом життя.

Ще одне питання як до фахівця, наскільки сьогодні важливі вокальні дані співака чи найважливішу роль відіграють піар та епатаж?

Якщо є бажання, щоб тебе впізнавали на вулиці рік-другий, головним інструментом тут є піар, реклама, грамотний продюсинг та сучасність музичного матеріалу. Але якщо брати великий проміжок часу, на якому треба зберегти свою популярність, то тут багато залежить від людини, яка стоїть на сцені. По-перше, вона має бути особистістю. По-друге, люди мають чути живий голос виконавця, а не фонограму. І така людина завжди повинна мати що сказати.

Яку пісню вважаєте головною у своїй творчості? А які сьогодні творчі мрії?

Важко сказати, яка пісня головна. Напевно, таких декілька. Десь прочитала, що у кожного артиста є своя хвиля популярності. І зовсім не багатьом, хто пережив першу хвилю, вдається вийти на другу. У різні періоди життя мене впізнавали по різним пісням. Були патріотичні пісні, і пам’ятають саме їх і той мій імідж. Багато хто асоціює мене з піснею «Лишається надія». У творчому плані я мрію не зупинятися, йти далі, знаходити цікавість в собі, той запал, вогонь, щоб і далі творити.

Яку любите слухати музику, і до творів яких письменників чи поетів часто повертаєтесь?

Нещодавно брат мені записав близько восьми гігабайт музики, яку я із задоволенням слухаю в машині. Це і Френк Сенатра, і Енія, і щось із французького шансону. Така музика створює романтичний острівець в моєму авто червоного кольору, в якому я пересуваюся по місту. А читати я завжди намагаюся щось нове. Зараз читаю Одрі Ніффенеггер «Жена путешественника во времени». Це бестселер останніх днів. Мені дуже подобається.

Марія, ви самі підбираєте колектив музикантів. Які якості в людях, окрім професійних, найбільше цінуєте?

Саме професійні якості. Я можу змиритися з будь-якими вадами характеру, окрім хамства. Але серед професійних музикантів таких немає. А найскладніший характер в моїй групі у мене, і про це всі знають. Я вважаю, що найголовніше в характері – це почуття гумору. Ми завжди дуже весело проводимо час разом, особливо, коли їдемо в тур.

Чи були моменти у вашому житті, коли доводилося вибирати: родина чи кар’єра?

Ні, Бог милував мене від прийняття таких складних рішень. В мене не було такого, що я обрала музику і через це розійшлася з чоловіком. Колись перемагало родинне життя, колись – музика. Якихось радикальних рішень я не приймала і свідомих жертв не робила.

Чи згодні з думкою багатьох сучасних жінок: спочатку кар’єра, а потім сім’я?

Важливий момент – бути господинею своєї долі. Я проти будь-якого роду залежностей. Треба твердо стояти на ногах хоча б для того, щоб на якийсь момент стати опорою для того чоловіка, який буде поряд. Я вважаю, що не можна все звалювати на чоловіків. Життя складне. І складно всім: і чоловікам, і жінкам. Тому життя може бути успішним, коли люди будуть любити і підтримувати один одного. Шлях жінки – це шлях компромісів. Деколи доводиться чимось поступатися, робити вибір. Інколи треба думати на кілька кроків вперед. Але «підстелити соломку» необхідно. А соломка в даному випадку – це освіта, навички, професія, робота.

Ніколи не треба боятися вчитися. І в деяких випадках варто піти на будь-яку роботу аби почати, тому що «дорогу осилит идущий».

Що, на вашу думку, успіх? І як його можна досягти?

Успіх – внутрішня гармонія, задоволення собою, навколишнім світом. Дуже важливо розуміти, що людині насправді потрібно, щоб постійно перебувати у душевній гармонії.

Побажання:

Я бажаю щастя всім жінкам! Оскільки журнал називається «Робота для жінок», я кожній бажаю знайти роботу, яка приносить насамперед задоволення, тому що задоволення від роботи – це дуже суттєва складова щастя. В одному журналі прочитала, що лише п’ять відсотків людей на планеті працюють тими, ким мріяли працювати з дитинства. Тоді я для себе зробила відкриття, що входжу в ці 5 відсотків. Ким я мріяла бути ще з садочка, тим і стала. Тому і вам бажаю знайти таку роботу, до якої прагне душа.

А тим жінкам, хто незадоволений свою роботою, я раджу спробувати щось змінити. Або знайти для себе хобі, яке, можливо, колись і стане улюбленою роботою.