Ліля Ребрик: «Головне - залишатися собою!»
12 ноября 2008 р.
Лілю Ребрик ми знаємо, як ведучу прогнозу погоди на каналі СТБ. Багато глядачів, до речі, бажають дізнаватися погоду саме від неї, адже навіть найнесприятливіші прогнози вона вміє прикрасити чарівною посмішкою і оптимістичною сентенцією мудреців. Нещодавно Ліля стала ведучою грандіозного проекту «Танцюють всі», причому за короткий термін встигла завоювати прихильність як учасників, так і суддів, і глядачів. Але далеко не всі знають, що Ліля — професійна і затребувана актриса, у доробку якої чимало помітних ролей в театрі і кіно. Але і це ще не все, виявляється, ця тендітна дівчина ще й майстер спорту з художньої гімнастики. Як тут не згадати класичне: «спортсменка, відмінниця (до речі, школу Ліля закінчили із золотою медаллю, театральний інститут з червоним дипломом) і просто красуня»
- Ліля, враховуючи те, що ви серйозно займались художньою гімнастикою, чи не виникало бажання присвятити своє життя саме спорту? В акторській професії спортивне минуле вам допомагає, чи навпаки?
- Повернутись до гімнастики ніколи не пізно, тому що з диплом майстра спорту можна працювати тренером, було б бажання та натхнення. Але такого бажання не виникло. Професія актора, скажу вам, має щось спільне з цим видом спорту, бо дозволяє використовувати навички, прищелені гімнастикою, наприклад, вміння володіти своїм тілом, що для акторів важливо. Дисциплінованість теж допомагає. Це тільки на сцені актори виглядають розкутими, такими знаєте, «розійдись душа». Насправді, мені так здається, багато хто з нас, люди «в собі». Відкритість має бути на сцені. Наш організм — це інструмент, який має завжди бути налаштований, бути у формі як фізичній, так і психологічній. Спорт в цьому — незамінний помічник.
- Думаю, поки далеко не всім глядачам відомо, що ви професійна актриса, фільмографія уже зараз у вас досить таки поважна. Ви закінчили акторський факультет театрального інституту ім. Карпенка-Карого. Чому у вас виникло бажання стати актрисою?
- Такого бажання з дитинства, як мріють багато дівчат, у мене не було. Я виросла в інтелігентній, але далекій від акторства родині: мама завуч школи, тато в міліції працює. Батьки мене спрямовували на вступ до медичного інституту. Я активно готувалася, вивчала біологію, хімію. Школу закінчила із золотою медаллю, мене так мама виховувала: не має бути ні трійок, ні четвірок. Це такий залізний принцип, якого я і зараз у всьому дотримуюсь. Збиралась поступати до медичного, а потім якось у мене промайнула дитяча думка: це ж все життя прийдеться ходити у білому халатику і шапочці, а я ж так люблю себе проявляти в чомусь, в одязі також. Ця думка потім зіграла в моєму житті дуже важливу роль. Взагалі вважаю, що нічого випадкового з нами не трапляється, навіть написи в метро, які ми від нічого робити вичитуємо, можуть підштовхнути до якогось рішення, дії. Так от, тільки я подумала про те, що в усьому білому буду виглядати як монашка, відразу почула по радіо оголошення про набір на підготовчий курс акторського факультету Київського театрального інституту. І я вирішила спробувати. Підготовчі курси я не відвідувала, змогла поступити одразу. До речі, мені навіть на думку не спадало, що можу провалитися, можливо, саме цей настрій і допоміг, бо конкурс був 22 особи на місце. Мені тоді було лише 16 років, але відчувала себе такою дорослою! Зараз здається, що я нічого не знаю, і в житті нічого не розумію, тоді ж думала, що мені відомо все (сміється). У мене відразу є з’явився дуже серйозний, дорослий репертуар в театрі, наприклад, монолог Катарини із «Приборкання норовливої». Зараз би я нізащо не взялась за такий складний матеріал.
- Ліля, які власні ролі в театрі і кіно ви любите найбільше? Чому?
- Я вдячна долі за те, що в театрі маю ролі, з якими можу дорослішати. Перша така роль — Соня з «Дяді Вані» Чехова. Соня ж може дійсно бути красунею, просто їй про це ніхто не казав. Друга улюблена роль Коломбо, в спектаклі «Голубка». Мені здається, що це настільки про мене, так переплітається з якимись мометами мого особистого життя ! В кіно ж мрію зіграти щось душевне, правда поки пропонують ролі якихось ексцентричних, стервозних осіб. Зараз знімаюсь в одному серіалі, і у мене там дуже світлий, чистий персонаж. Нарешті і я дочекалась на своїй вулиці свята, приємно (посміхається). Цікавою роботою була роль у фільми «Арфа для коханої», моїми партнерами були Анатолій Журавльов і Олена Шевченко.
- Ліля, де по вашому, ви повніше реалізуєтесь: на телебаченні, в кіно чи в театрі?
- Це абсолютно різні площини, які тим не менше, передбачають в собі професію актора. На сьогоднішній день я намагаюсь їх не перетинати. Поки можу в них паралельно працювати і робити це на 100 відсотків, так і буду жити. В минулому році я більше була задіяна в театрі, зараз більше роботи на телебаченні. Але встигаю і там і там, хочу й надалі працювати в театрі. Можливо, колись доведеться зробити вибір, дуже боюсь цього моменту. Мені настільки подобаються і театр, і телебачення, і кіно, що зараз навіть не знаю, на чому зможу зупинитися. Але вірю: все, що в житті відбувається, — на краще. Прийде час і я зрозумію, що обрати, куди рухатись.
- Ліля, зізнайтесь, звідки ви черпаєте енергію для роботи в усіх цих, як ви сказали, площинах?
- Не знаю. Взагалі всі відмічають, що я дуже енергійна особа, мені це приємно. Можливо енергійність іде від того, що просто не маю часу розслаблятись. Я вже не відпочивала, так щоб, знаєте, пролежати на дивані перед телевізором чи на пляжі в теплих краях, дуже давно. Мабуть, беру енергію в своїй роботі. Виходиш на сцену, і глядач тобі її віддає. Зараз такий період, що мені постійно потрібно бути в роботі, і це подобається. Як тільки у мене десь один день вихідного випадає, в мене щось починається: то горло болить, то температура піднімається. Тому краще перебувати на роботі весь час (сміється).
- Коли почався ваш «роман» з телебаченням, як ви стали телеведучою?
- Років чотири тому. Мене запросили вести передачу «Метрополіс», присвячену міським новинам на каналі СТБ. Вона проіснувала недовго, але для мене це була певна практика. Тоді усвідомила, що дуже комфортно почуваю себе перед камерою, і зрозуміла, що це моє, тобто я не займаю чуже місце. На прогноз погоди мене затвердили відразу, я навіть цього не знала, просто зателефонували і поставили перед фактом, не прийшлось навіть брати участь у кастингу. Зараз, у зв’язку з тим, що я стала ведучою проекту «Танцюють всі», на прогноз шукають іншу ведучу і рано чи пізно знайдуть. Але скажу чесно, мені шкода з передачею розлучатись! Взагалі формат передачі не дозволяє ведучому якось розкритись, але я зайшла вихід: запропонувала в кінці прогнозу проговорювати якісь цікаві фрази, думки видатних людей, які роблять її більш індивідуальною. Радію, що мою ідею підтримали.
- Ліля, як ви почуваєтесь у ролі ведучої такого масштабного проекту як «Танцюють всі!»?
- Дуже добре! Мені близький світ танців, дуже подобаються всі учасники, хлопці і дівчата, дуже цікаво за ними спостерігати. Я бачу, як розквітають, міняються їх обличчя, коли починають танцювати, вони настільки щирі, справжні! Я радію, що вони сприйняли мене як людину і як ведучу. Всі ж учасники стали мені настільки близькі, що, вірите, я плакала, коли дехто не проходив до наступного туру.
- Можливо і ви в кінці проекту станцюєте? Думаю, що глядачі цього чекають.
- А можливо все! (сміється). Я не проти. Мені надзвичайно цікаво було б спробувати станцювати в стилі контемперо. Це настільки незвичайний танок, в ньому стільки імпровізації, енергетики на рівні народження руху, це настільки небуденно і незвично, що на одній із зйомок я просто зняла свої височенні підбори і спробувала потренуватися.
- Традиційне питання: що таке успіх і як його досягти?
- Чесно, я не знаю, чи досягла успіху. Думаю, що в першу чергу потрібно залишатись собою. Індивідуальність дає право на існування і можливість вибрати вірний шлях в житті. Потрібно вміти прислухатись до себе, чути свій внутрішній голос, вміти цінувати навіть найменші радощі, які дарує нам життя. Це те, що наповнює нас позитивною енергетикою, і дає можливість кожній клітиночці нашого організму дихати, і тоді думаєш: «Яке все-таки класне життя». І біжиш з радістю на роботу, і з такою ж радістю повертаєшся додому. По-моєму, це і є успіх.
На жаль, у Лілі було дуже мало часу. Ми не встигли поговорити з нею про все, що хотілось. Тим не менше, навіть такої короткої бесіди було достатньо, щоб зрозуміти: Ліля володіє рідкісним даром заряджати всіх навколо себе позитивною енергією і гарним настроєм. Браво, Лілія!
Автор: Оксана БОНДАРЧУК
